Час, як швидкий струмок, прагне вперед, залишаючи за собою століття і тисячоліття. Але українські весільні обряди часу не бояться і практично не змінюються. Кожен ритуал має глибокий зміст.

Здавна одним з найважливіших весільних атрибутів вважається рушник - лляне велике полотно з яскравим вишитим орнаментом, на якому зображені голуби, квіти і т.д. Біля вівтаря молоді стають на білосніжний вишитий вінчальний рушник. При вінчальнім обряді священик пов'язує їм руки, і тоді цей рушник називається «союзний» - він поєднав їх долі.

Весільний рушник традиційно асоціюється з великим і апетитним короваєм. Батьки та гості зустрічають ним молодят після РАГСу. Хто відкусить більший шматок без допомоги рук, той і буде головувати в родині. На торжестві коровай ставиться на весільний стіл, і ввечері, перед тим як всі гості розійдуться, його розрізають на частини і всім роздають. Серединка - молодим, «підошва» - музикантам, решта - гостям. Дівчата, які бажають швидше вийти заміж, з'їдають запропонований їм шматок. В певних регіонах України існує обряд роздачі не короваю, а так званих шишок.

Кумедний український обряд - «Чоботи». Родичі обмазують тещині ноги брудом і представляють з такими «Чоботи» перед новоспеченим зятем. Опустившись перед мамою нареченої на коліна, зять зобов'язаний вимити їй ноги (окремі сміливці і масаж встигають зробити), а потім взути її у нові туфлі, спеціально придбані до такого дня. Останній акорд цього дійства - швидкий танець під заводну пісню про «Чоботи ви мої».
Даний весільний обряд відбувається не тільки заради веселощів. За допомогою цього подання зять висловлює свою вдячність і повагу до матері дівчини.

Ще один весільний обряд - кидання весільного букета нареченої. Це красиве дійство, що прийшло до нас з інших країн, незабаром прижилося і на нашій землі. Наречена кидає букет, передаючи таким чином «естафету» одній з подружок, яка повинна його зловити. Адже так хочеться вийти заміж і перевірити долю! ..

Пов'язування нареченої хусткою, можна зарахувати до одного з найбільш сентиментальних весільних обрядів на весіллі. Ця традиція - символ переходу з дівоцтва в доросле заміжнє життя. Назва пов'язана з тим, що здавна знімали віночок, а не фату з голови нареченої, і, розплітаючи дівочу косу, пов'язували їй хустку.

Сьогодні процес весільного обряду трохи змінився, хоч основа і залишилася така ж. Під повільні пісні та запалені свічки свекруха або сам жених (в деяких районах) знімає фату з нареченої, і покривають їй голову красивою хусткою. Молода крутиться, крутить головою, намагається вириватися і «не даватися», заявляючи, що підкорятися повністю і цілком ніколи не стане. Але, незважаючи на всі старання, голову їй покривають. Після чого, вже не наречена, а дружина прощається зі своїми незаміжніми подругами в символічному танці, одягаючи по черзі кожній з них фату.

Після того як молоді виходять із батьківського дому, з церкви або РАГСу їх обсипають монетами, цукерками, зерном, пшоном і хмелем, що символізує заможне життя.

Молодим на підносі приносять яблука або апельсини з однаковою кількістю вбили в них сірників. І кожен наречений по черзі і без препинания обмінюються ласкавими словами, витягуючи сірник. Переможець той, хто швидше витягне сірники.
 
Це далеко не весь перелік традицій існуючих на території Україні. У кожному регіоні свої особливості. Щось таке, що надає весільного торжества специфічний колорит, якесь таїнство. Ці весільні обряди дарують нам свято, без них життя було б нудне. Найголовніше в цій метушні не забувати, що основне - це почуття одне до одного.

Весілля - це найбільш яскравий і життєрадісний обряд, де багато радості і тріумфу. Це не випадково, так як святкується торжество любові, створення нової сім'ї. Особливо на тлі природи літа або сніжної зими білосніжні наречені схожі на принцес, а ошатні женихи - на принців із чарівної країни. Якою б криза не була в країні і як би стрімко не мчала час-ріка, весілля завжди буде найкрасивішим і незабутнім святом.

Позичено і перекладено українською із svadba kiev ua

http://www.shvedyk.com